Історичний нарис

Версія для друкуВерсія для друку

Миргород – місто козацької слави!

Гетьман Данило свій полк тут тримав,

Волю народу, кордони держави

Списом козацьким в боях захищав.

Гідні нащадки козацького роду

Працею славлять святий оберіг.

Місто-курорт – це перлина народу,

Нас зустрічає з далеких доріг

Григорій Ксьонз

 

Славний і благословенний Миргородський край свято оберігає своє історичне минуле, пишається своїми козацькими традиціями, пам’ятає тих, хто вніс свій вклад у розвиток світової і української літератури, мистецтва, архітектури і науки.

Миргородщина стала колискою генія російської літератури Миколи Васильовича Гоголя. У містечку Сорочинці він вперше побачив світ, тут він народився в будинку відомого на всю округу лікаря М.Я.Трохимовського. Мабуть, дякуючи цьому, він прославив на весь світ Сорочинці та Миргород у своїх безсмертних творах “Сорочинський ярмарок”, ”Миргород”. Наше місто дало українській літературі відомого класика Панаса Мирного. На Миргородщині жили і творили Василь Васильович Капніст, відомий російський поет, Давид Гурамішвілі, класик грузинської літератури. Миргород пам’ятає генія свого народу Тараса Шевченка, який був частим гостем миргородського козака Коробки. Саме в Миргороді він написав   поему “Сон” та вірші “Не завидуй багатому” та “Не женись на багатій”.

На Миргородщині, в селі Хомутець проживали брати Сергій, Матвій та Іполіт Муравйови-Апостоли, основоположники Південної спілки декабристів, які відзначалися прагненням до свободи, виступали проти царського гніту, всім своїм єством відстоювали ідеали свободи народу, за що були жорстоко покарані царським урядом.

Містечко Сорочинці прийняло на вічний спокій гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, свого козацького полковника.

Перлиною нашого краю є відоме на весь світ джерело мінеральної води, відкрите в далекому 1912 році лікарем Іваном Андрійовичем Зубковським, завдяки якому в Миргороді дають здоров’я людям санаторії “Миргород”, “Полтава”, “Березовий гай”, “Хорол”, імені Гоголя, МРЦ “Миргород” МВС України, “Слава”, які приймають щорічно на лікування до 40 тисяч чоловік.

Славиться Миргородщина на цілий світ своїм знаменитим Сорочинським ярмарком, який кожного року проводиться в кінці серпня на Жабокрюківському майдані  у Великих Сорочинцях. Оспіваний великим Гоголем Сорочинський ярмарок – це оберіг традицій нашого народу, свято праці і достатку працьовитих миргородців.

В селі Дібрівка на Миргородщині в 1888 році великим князем Дмитром Костянтиновичем Романовим заснований Дібрівський кінний завод, відомий далеко за межами України. Дібрівські коні орловської та російської рисистої породи успішно виступають на спортивних аренах в Чикого, Парижі, Лондоні, завойовували найпрестижніші світові призи.

*   *   *

З давніх давен, ще до заснування Київської держави, територію Полтавщини заселяли сіверяни – одне з найдавніших слов’янським племен. Територія від Сули до Ворскли була заселена суличами.

В кінці VІІ століття сіверяни, суличі та інші племена, що проживали на території України, попали у залежність до Хазарського каганату. За твердженням істориків П.Бородянського та О.Грабовського, у залежність до хазарів попала територія, яка знаходилась між Сулою та Ворсклою. Це територія нинішніх Кременчуцького, Кобеляцького, Полтавського, Хорольського, Миргородського, Зіньківскього районів. В залежності від хазарів ці землі залишались до кінця ІХ – початку Х століття. У 882 році новгородський князь Олег оволодів Києвом, став правителем Київської Русі, підкорив сіверян, суличів, хазар, які проживали на території нинішньої Полтавщини.

З моменту утворення ранньофеодальної держави Київська Русь, Полтавщина входила до її складу, підпорядковувалвсь Великому Князю Київському. З кінця ХІ століття до 1233 року землі Миргородщини відносились до Переяславського князівства, а з 1234 року знову відійшли до Київського.

Феодальні міжусобиці, роздробленість дали можливість хану Батию в 1239 році захопити і спустошити Чернігів, Переяслав, інші міста, захопити Полтавський край, і Миргородщина опинилася під владою Золотої Орди.

Феодальну роздробленість руських замель, їх ослаблення в результаті монголо-татарської навали використали в своїх цілях литовські феодали. В другій половині ХІV століття литовський князь Ольгерд приєднав до Литви Київщину та Переяславщину. Землі Полтавщини, в тому числі, і Миргородщина, увійшла  до складу Великого князівства Литовського. В кінці ХІV століття відбулося політичне зближення Литви та Польщі, і в 1394 році польсько-литовський уряд ліквідував Київське князівство, а замість князя у Києві був призначений намісник. На той час Миргородщина входила до Київського князівства, потім намісництва, потім воєводства. В середині ХV  століття Київське князівство знову було відновлено, але в 1461 році перетворено на воєводство, і на Русі був уведений поділ, який існував на той час у Польщі.

На початку ХVІ століття перший руський гетьман з правами намісника П.Лянцкоронський дозволив козакам селитися по Дніпру вище порогів, але, на випадок військових дій, козаки йшли до війська. В другій чверті ХVІ століття, за часів правління Ружинського (1514-1534 р.р.), козаки вже були поділені на полки, приблизно по 2 тисячі козаків в кожному полку. Полки, в свою чергу, поділялися на сотні. На території Полтавщини було утворено сім полків: Гадяцький, Лубенський, Кропивенський, Миргородський, Переяславський, Прилуцький, Полтавський. На початку   ХVІ століття землі Полтавщини були розділені на три округи: Черкаський, Переяславський таМиргородський, які входили до Київського воєводства. Миргородський округ був виділений з Переяславського. Перші згадки про Миргород відносяться до ХV століття, а в 1575 році, за рішенням польського короля С.Баторія,  Миргород стає центром реєстрового козацького полку.  Участь миргородців у селянсько-козацькому повстанні під проводом Острянина стало причиною ліквідації Миргородського полку та позбавлення Миргорода як полкового міста. З початком визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького Миргород знову стає полковим центром. Миргород двічі відвідував Богдан Хмельницький в 1650 та в 1656 році. На той час на території округу було два міста: Миргород та Хорол, близько 30 сіл з населенням 3600 чоловік. Площа округу становила 255 квадратних миль. Охоплював округ територію по верхній течії рік Хорола та Псла і середній течії Ворскли.

У другій половині ХVІІ століття формується українська державність. Центральна Україна мала новий адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні.  Після визволення центральної України від польсько-шляхетського поневолення територія була поділена на полки. На Україні було утворено двадцять шість полків, з них десять на території лівобережної України: Зінківський, Іркліївський, Ічнянський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Чернігівський. В 1649 році після укладення Зборівського миру (08.08.1649) було складено новий козацький реєстр, або реєстр війська Запорізького і Україна мала вже шістнадцять полків.  Козаки Миргородського полку брали участь у повстанні Пушкаря, Барабаша 1657-1658 року, поході на Дербент під командуванням полковника Данила Апостола в 1722 році, російсько-турецькій війні 1735-1739 років, Семирічній війні, в 1757-1762 роках. З цього часу починається нова історія козацтва, і проіснував цей поділ, на полки, до 1782 року. Полк на той час, був адміністративно-територіальною одиницею. Як адміністративно-територіальні одиниці на Україниі існували полки: Білоцерківський, Брацлавський, Кальницький, Канівський, Київський, Корсунський, Кропивенський (Кропивнянський), Миргородський, Ніжинський, Паволоцький, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Уманський, Черкаський, Чернігівський, Чигиринський. Полки поділялись на сотні. Полковник -  на території полку, сотник - на території сотні поєднували у своїх руках військову, адміністративну, судову владу. Але, на той час, були полки як чисто військові формування. В другій половині ХVІІІ століття на території полків утворювались повіти. На території Миргородського полку було утворено 2 повіти – Миргородський та Остап’євський.

З 1719 року територія нашої області і району входила до складу Київської губернії, а 1764 року утворилась Новоросійська губернія, до якої було віднесено територію, яку займав Миргородський полк з його сотенними містечками.

Миргородський полк був утворений одним з перших на Україні, в 1648 році. Займав він центральну частину нинішньої Полтавської області. Його територія, за час існування, неодноразово змінювалась. В 1649 році до складу Миргородського полку входило 16 сотень: Глинська, Краснопільська, Комишанська (Комишнянська), Константинівська (Костянтинівська), Лохвицька, Лубенська міська, Лубенська сільська, Миргородська полкова, Миргородська міська перша, Миргородська міська друга, Миргородська міська третя, Багачанська, Роменська, Сечанська, Устивицька, Хорольська. На час ліквідації полків, як адміністративно-територіальних одиниць, в 1782 році до Миргородського полку відносились сотні: Багачанська, Білоцерківська, Говтвянська, Городиська (Градизька), Миргородська, Остап’євська, Сорочинська, Устивицька, Хорольська, Шишацька, Яреськівська.

З 1782 року на Україні було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій, а полковий поділ було скасовано. Україна була поділено на 3 намісництва (губернії): Новгород-Сіверське, Київське, Чернігівське. Територія Миргородського полку відійшла до Київського намісництва. У 1796 році на лівобережній Україні замість 3 намісництв була утворена 1 губернія Чернігівська (Малоросійська) з центром в місті Чернігів. У 1802 році року Малоросійська губернія перетворена на Малоросійське генерал-губернаторство з Полтавською та Чернігівською губерніями. В Полтаві було відкрито губернське правління. Незабаром Миргородський повіт увійшов до складу Полтавської губернії. На час входження Миргородського повіту до складу Полтавської губернії, до нього входили волості: Багачанська, Березоволуцька, Довгалівська, Комишнянська, Миргородська, Сорочинська, Устивицька, Шишацька, Яреськівська. З другої половини ХІХ століття до 1917 року в складі Миргородського повіту нараховувалось 16 волостей – Багачанська, Березоволуцька, Зубівська, Зуївська, Кибинська, Комишнянська, Миргородська, Петрівцівська, Попівська, Савинська,  Сорочинська, Устивицька, Хомутецька, Шишацька, Яреськівська, Баранівська. Цей поділ проіснував до 20-х років ХХ століття. Протягом 20-х, 30-х років склад Миргородського повіту (району) зазнавав змін. Згідно з тимчасовим Положенням радянського уряду України  “Про організацію місцевих органів радянської влади і порядок управління” від 8 лютого 1919 року, в селах утворюються сільські ради. 3 липня 1920 року видано Положення ВУЦВК про сільські ради, які утворюються в населених пунктах, де проживає не менше 300 жителів.

В 20-х роках ХХ століття на Україні проведено ряд територіальних реформ, в результаті яких адміністративно-територіальний устрій змінювався кілька раз. 1920 року частина Полтавської губернії відійшла до новоствореної Кременчуцької. Миргородський повіт залишався в складі Полтавської губернії. До 1923 року Миргородський повіт мав 17 волостей,  населення 183791 чоловік, площу 253333 десятин. 7 березня 1923 року постановою Президії ВУЦВК прийнято новий адміністративно-територіальний поділ. Ліквідовано повіти та волості, введено округи, райони. Сільські ради на той час існували. Після цієї реформи Миргородський повіт увійшов до складу Лубенського округу.

Протягом 1925 року в лютому та червні проводились чергові адміністративні реформи на Україні. Постановою ВЦВК та Раднаркому від 6 червня 1925 року було ліквідовано губернії та здійснено перехід на триступеневу систему правління (центр, округ, район). Станом на 1 жовтня 1925 року на Полтавщині існувало 5 округів, 84 райони, 1232 сільських ради. Територія Миргородського району відносилася до Лубенського округу. На той час, на території нинішнього Миргородського району існувало 4 райони: Миргородський, Комишнянський, Попівський, Сорочинський. В грудні 1926 року Сорочинський район був перейменований на Нероновицький. В першій половині 20-х років територія районів постійно змінювалась, кількість сільських рад в кожному районі також зазнавала змін, як і сама територія району. Станом на 12 червня 1925 року до Комишнянського району відносились Зуївцівська, Корсунівська, Черкащанська, Комишнянська, Черевківська сільські ради; до Миргородського – Біликівська, Дібрівська, Кибинська, Слобідська, Шахворостівська, Гаркушинська, Єрківська, Мальцівська, Петрівцівська, Шарківщинська, Ярмаківська сільські та Миргородська міська ради; до Попівського району – Бакумівська, Грем’ячанська, Довгалівська, Зубівська, Клюшниківська, Попівська, Стовбинська, Хомутецька сільські ради; до Сорочинського – Байрацька, Великообухівська, Панасівська, Полив’янська, Савинцівська, Солонцівська, Сорочинська сільські ради.

2 вересня 1930 року на Україні проведено чергову адміністративно-територіальну реформу. Постановою ЦВК і Раднаркому УСРР “Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління” ліквідовано округи. Попівський район приєднано до Миргородського, до Комишнянського району приєднано Петрівський район. 1931 року ліквідовано Комишнянський район і його територію розділено між Миргородським та Гадяцьким, Нероновицький (Сорочинський) район приєднано до Миргородського.

В 1932 році на Україні введено новий поділ на області, райони. На території України утворено 5 областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську та Харківську. Молдавія входила до складу України на правах автономної республіки. Територія Полтавщини входила до складу Київської, Дніпропетровської та Харківської області. Миргородщина відносилась до Харківської області. 22 січня 1932 року прийнята постанова ВУЦВК “Про розукрупнення районів УСРР”. Згідно цієї постанови створено Комишнянський район, до якого входило 15 сільських рад.

22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР утворено Полтавська область. До складу області увійшов 41 район в тому числі Комишнянський та Миргородський. На початок Великої Вітчизняної війни Полтавщина мала 44 райони. В період окупації, з вересня 1941 року до вересня 1943 року, фашистська Німеччина на Україні утворила рейхскомісаріат “Україна” з центром у м. Рівне. Україна була поділена на генеральні округи. Округи поділені на гебіти. Гебіт був створений і в Миргороді. До нього входила територія Великобагачанського, Комишнянського, Миргородського та Шишацького районів. Після визволення від німецько-фашистських загарбників на Полтавщині було відновлено всі 44 райони, які снували до Великої Вітчизняної війни.

В другій половині ХХ століття проведено ряд змін в адміністративно-територіальному устрої області. Проводилось укрупнення сільських рад. Так, в 1954 році в Миргородському районі було 28 сільських рад, в Комишнянському – 14, а вже в 1960 році в Миргородському 16 сільських, 1 селищна, 1 міська ради; в Комишнянському 8 сільських рад та 1 селищна. Змінювалась і кількість районів в області, їх територія. 30 грудня 1962 року Комишнянський район повністю приєднано до Миргородського, а також приєднано 4 сільських ради Великобагачанського району. Станом на 1 жовтня 1965 року до Миргородського району відносилась 1 міська рада -  Миргородська, 3 селищних: Ромоданівська, Гоголівська, Комишнянська, 26 сільських рад. В 1965 році на території області утворено 5 нових районів, в тому числі, і Великобагачанський, до якого відійшли території Гоголівської селищної, Мар’янської, Матяшівської, Устивицької, Широкодолинської сільських рад.  В 1976 році Миргород став містом обласного підпорядкування. 6 квітня 1977 року територія міста була розширена за рахунок сіл Шахворостівської сільської ради та Почапців, а центр Почапської сільської ради перенесено в Білики, і сільська рада стала називатись Біликівською. В 1992 році на Миргородщині утворено нову сільську раду – Вовнянську, яку виділено з території Гаркушинської. В такому складі Миргородський район знаходиться до цього часу. На території району розташовано 99 населених пунктів, серед яких 1 місто обласного значення, 2 селища міського типу, 2 селища, 94 села. Місто Миргород має статус міста з 1575 року, Ромодан – селище міського типу з 1938 року, Комишня – селище міського типу з 1957 року.

 

Наверх ↑