Знакові постаті

Версія для друкуВерсія для друку

Благословенна Миргородська земля... Це вона - щедра і барвиста, співуча і колосиста, хвилями річок і озер вмита, пташиним дзвінкоголоссям напоєна - спородила талановитий люд, душа якого співає і грає дзвінко, розлого  й ніжно, так, як велить йому навколишня краса.

Багатий край наш на творців, чиєї рідкісної краси мистецтво, хай то пісня чи вишивання, художній  твір чи гончарний диво - виріб, возвеличує Миргородщину. Це вони - наснажені безцінним народним набутком, що вічно струмує нестримним і невичерпним джерелом, залишають яскравий слід на духовному небосхилі краю, підтверджуючи істинність високого ймення  Миргородщини – „Духовна скарбниця України”.

У материнській колисці Миргородщини плекалися літературні таланти Миколи Гоголя, Панаса Мирного. Тривалий час тут жив і творив Давид Гурамішвілі. Наша земля славна і кобзарським мистецтвом. На ній жили і творили талановиті співці - бандуристи Михайло Кравченко, Володимир Кабачок. Цей благословенний край виплекав великих українців – Данила Апостола, Володимира Самійленка, Анатолія Коломійця.

Миргородщина має великий туристичний потенціал.

Миргородський район розташований в північно – західній частині Полтавської області, в лісостеповій зоні, в долинах рік Псла та Хоролу. Межує з Гадяцьким, Зіньківським, Шишацьким, Великобагачанським, Хоролським, Лубенським і Лохвицьким районами області.

Природне багатство Миргородщини доповнюють цілющі джерела миргородської води.

Район області є перспективним для розвитку різних типів туризму: оздоровчого (санаторії, ДОТ, профілакторії, турбази), кваліфікованого, з активним способом пересування (кінний, водний, велосипедний), культурно - пізнавального та культурно - етнографічного, релігійно - паломницького.

Сьогодні для гостей  пропонуються туристично - екскурсійні об’єкти:

родинний парк Муравйових – Апостолів  в с. Хомутець; Спасо - Преображенська церква в с. Великі Сорочинці; Великосорочинський літературно - меморіальний музей М.В.Гоголя, Миргородський районний історико - краєзнавчий музей ( с. Великі Сорочинці); філіал Миргородського районного історико – краєзнавчого музею в с. Велика Обухівка; батьківщина Капністів в с. Велика Обухівка, славнозвісний кінний завод в с. Дібрівка,   батьківщина знаменитого бандуриста  Володимира Кабачка в с. Петрівці, неповторні природні ландшафти   річки Псла, Остапівське водосховище.

Великі Сорочинці - село Миргородського району, центр сільської ради, розташоване на р. Псел за 25 км. від районного центру та 18 км. від залізничної станції Гоголеве Великобагачанського району.

Великі Сорочинці - прекрасний куточок мальовничого полтавського краю, що серед численних місць України, які мають багате історичне минуле, займає своє, особливе місце. Чудові краєвиди, низка видатних постатей, бурхливі історичні події та відомі Сорочинські ярмарки прославили його далеко за межами України, адже Сорочинці є Батьківщиною, пантеоном слави таких великих українців як Д. Апостол, М. Гоголь, В. Самійленко, М. Кравченко, Я. Шутько, О. Донченко. Із Великими Сорочинцями пов'язані імена Т. Шевченка, В. Короленка, Д. Гурамішвілі, М. Максимовича.

Довгий історичний шлях пройшли Сорочинці: від давнього козацького поселення кінця 16 - початку 17 століть під назвою Краснопіль до сучасних Великих Сорочинець 21-го сторіччя.

Поселення під назвою Краснопіль на річці Пслі згадується на картах французького інженера Боплана в кінці 16 ст., а вже в офіційних документах, серед захоплених шляхетською Польщею володінь в 20 - х роках 17 століття вказується Миргородський округ, в якому значилося поселення Сорочинці.

Відносно походження назви села існує кілька версій: за однією вона походить від козацького прізвища Сорочин, чий рід мешкав на тутешніх землях і здобув собі славу в збройній борні проти польських гнобителів; за іншою - від давньої назви рису, який називали сарачинським пшоном і яким регулярно торгували в цій місцевості. А давня легенда пов'язує назву села зі стратою козаками сорока монахів (ченців) місцевого монастиря, які знеславили себе. Так це було чи інакше, але з другої половини 17 століття назва села Краснопіль не зберігається, натомість остаточно закріплюється пізніша назва - Сорочинці.

Із кінця 18 століття Сорочинці втрачають значення сотенного містечка і стають волосним містечком Миргородського повіту Полтавської губернії. Шириться слава села як центра торгівлі, адже щорічно п’ять разів на рік тут проходили ярмарки, присвячені різним релігійним святам, на які приїжджали люди з багатьох міст і сіл Полтавщини. Саме один з таких ярмарків описав у своєму безсмертному творі славетний уродженець Великих Сорочинців - М. В. Гоголь.

Із впровадженням реформи 1861 року село росте, збільшується кількість приватних підприємств, цегелень, олійниць, млинів, з'являється завод мінеральних вод, дві винокурні, три селітрових заводи. З цього часу село називається вже Великі Сорочинці.

Початок 20 сторіччя для Великих Сорочинців ознаменувався відкриттям у 1904 році Великосорочинської чоловічої учительської семінарії, та подіями, що ввійшли в історію як Сорочинська трагедія. Одне з найбільших селянських повстань на Полтавщині спалахнуло тут у грудні 1905 року.

20-ті роки стали новою віхою у розвитку села. З 1920 року розвинулась і розширилась дільнична лікарня. У 1923 році була заснована Великосорочинська фабрика художніх виробів. У 1922 році Великосорочинська семінарія була перейменована в педагогічні курси, а в 1925 році її було реорганізовано в педагогічний технікум. Цей навчальний заклад продовжив традиції семінарії, був сіячем освіти і культури нашого краю, кузнею педагогічних кадрів.

У 1927 році споруджено перший в Україні сільський водогін, проведено електрику, радіо, побудовано лазню, будинок культури, школу, бібліотеку. На початку 30-х років із розрізнених господарств шляхом укрупнення створюється 7 сільгоспартілей. Розвивається культура, освіта, торгівля, поліпшується матеріальний достаток населення. У 30-х роках в селі було відкрито дитячі ясла, ще більш удосконалилася робота лікарні.

Але поруч зі світлими, радісними сторінками життя села співіснують інші, гіркі і трагічні. Це голодомор 1932-33 р. р., що забрав з собою 1200 життів, з них майже третина – діти. 30 жителів села з числа сільської інтелігенції та колгоспників, об'явлені "ворогами народу", зазнали сталінських репресій 1937 року. У цьому ж році, в плані загальнодержавної боротьби з релігією, у Великих Сорочинцях було демонтовано дзвіницю, богослужіння в Спасо - Преображенській церкві припинилися.

Перенесло село і випробування найстрашнішою війною минулого століття. До діючої армії пішло з села 1300 чоловік. 18 вересня 1943 року Великі Сорочинці були визволені військами 373-ї та 93-ї Миргородських дивізій. Наполегливою працею сорочинчан було відбудовано повоєнне село. У 60-х роках все більше зростало матеріально - побутове благополуччя і культурне обслуговування селян. Високо розвитку досягла охорона здоров'я, освіта, культура. У селі працювало три млини, олійниця, молокопункт, хлібозавод, відділення зв'язку, АТС, радіовузол зі студією для місцевого радіомовлення. У 1966 році відновився славетний Сорочинський ярмарок. Село росло і розвивалося.

Сучасні Великі Сорочинці - одне з найбільших сіл на Полтавщині. Огорнуте зеленим вінком лісів, село з величним минулим, зі щирими, дружніми, працьовитими та веселими людьми зустріло 21 сторіччя.

На сьогоднішній день тут діє аграрне орендно - приватне підприємство "Великосорочинське", Гоголівське лісництво, дільнична лікарня, кістково - туберкульозний санаторій, середня школа, санаторна школа - інтернат ім. Гоголя, Великосорочинська дитяча музична школа, Великосорочинський літературно – меморіальний музей М. В. Гоголя та Миргородський районний  історико - краєзнавчий музей, сільська бібліотека та будинок культури.

Багата і славна історія Великих Сорочинців відображена в пам'ятниках і пам'ятних місцях, яких налічується на території села 21 шт.

Найвизначніші з них:

Спасо - Преображенська церква

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/spasopreobr_cerkva.jpg

Однією з найяскравіших пам'яток села є величава Спасо - Преображенська церква - пам'ятка архітектури, історії та культури першої половини 18-го ст. Збудована у 1734 році за наказом гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, з унікальним семиярусним різьбленим іконостасом, що містить понад сто ікон. Припускають, що зодчим цього унікального храму, виконаного в стилі українського бароко, був кріпосний Києво - Печерської Лаври Степан Ковнір.

Спасо – Преображенська церква стала родинною усипальницею Апостолів. У склепі Спасо - Преображенської церкви поховані сам гетьман, його дружина Уляна та один із синів - Павло Апостол зі своєю дружиною Ганною.

Пам'ятник гетьману Лівобережної України Данилу Апостолу

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/apostol.jpg

 

Пам'ятник нашому визначному землякові, військовому та політичному діячеві, фундатору Спасо - Преображенської церкви, гетьману України Д.П. Апостолу, був відкритий 18 серпня 2006 року в період 40 - річчя Сорочинського ярмарку на площі поряд зі Спасо - Преображенською церквою. У церемонії відкриття пам'ятника взяли участь Президент України В. А. Ющенко та міністр МВС України Ю. В. Луценко.

Автори пам'ятника - полтавський скульптор, уродженець Великих Сорочинець М. М. Цись та миргородський архітектор В. Г.Чопенко.

Великосорочинський літературно – меморіальний музей Гоголя

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/muzey.jpg

Огорнута свіжою зеленню, простягається селом центральна вулиця Гоголя, на якій розташовано Великосорочинський літературно меморіальний музей М. В. Гоголя.

У будиночку лікаря Трохимовського, де 20 березня 1809 року народився М. Гоголь, у 1929 році було створено перший державний музей письменника, який, на жаль, був знищений фашистами у 1943 році.

У 1951 році на цьому ж місці було створено нову музейну будівлю, яка 14 січня 2006 року відзначила свій 55-річний ювілей. Експозиція музею розташована в п'яти залах, біля 8000 експонатів розповідають про життя та творчість геніального майстра художнього слова. Музей великого земляка М. В. Гоголя є справжнім центром культури, активним пропагандистом творчості славетного письменника, гордістю сорочинчан.
На території музею знаходиться погруддя М. В. Гоголю, автора І.Я. Гінзбурга. Воно було встановлено 2 березня 1952 року в рік  100-річчя від дня смерті всесвітньо відомого письменника.

На даний час Великосорочинський літературно – меморіальний музей М.В.Гоголя знаходиться на реконструкції.

Пам'ятник В. Самійленку

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/samiylenko.jpg

Відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач, державний діяч В.І. Самійленко народився 3 лютого 1864 року в с. Великі Сорочинці. Автор ліричної поезії, прозових творів, численних сатиричних збірок.

Саме у Великих Сорочинцях формувався його непересічний талант і саме тут на центральній вулиці села у парку біля Миргородського районного історико - краєзнавчого музею йому було урочисто відкрито пам'ятник 25 серпня 1995 року, до 70- річчя від дня смерті письменника.

Миргородський районний історико – краєзнавчий музей

Минуле і сучасне району справді багате на хвилюючі події. Жителі Миргородщини ревно зберігають пам'ять про свою історію, її світлі і трагічні сторінки, про своїх славетних земляків, щоб передати її нащадкам як науку на майбутнє.

Широку і цікаву інформацію містить Миргородський районний історико - крає­знавчий музей. Створений  він у 1957 році, як Великосорочинський історико – краєзнавчий музей. З 1976 року музей має статус народного.

З 1 січня 2008 року на базі Великосорочинського народного історико – краєзнавчого музею створено Миргородський районний історико- краєзнавчий музей.

Експозиція музею розташована у 8 — ми залах в хронікально - тематичній послідовності розповідає про природу, економіку, історію та культуру нашого краю на другому поверсі музею знаходиться картинна галерея, що вміщує роботи відомих художників України, зала Слави.

Із жовтня 2009 року на базі Великообухівського краєзнавчого музею відкрита філія Миргородського районного історико  - краєзнавчого музею (с. Велика Обухівка).

Пам'ятник загиблим під час війни

З 14 вересня 1941 по 17 вересня 1943 років село переживало всі страхіття гітлерівської окупації. До діючої армії пішло з села 1300 чоловік, на фронтах війни загинуло близько 800 сорочинчан, 500 чоловік сільської молоді було відправлено на примусові роботи в Німеччину, 89 чоловік по-звірячому закатовано.

  Як незабутня пам'ять жертвам цієї найстрашнішої війни 20 століття, височіє в центрі села пам'ятник загиблим односельцям, а імена сорочинчан, що загинули в боях за батьківщину, береже меморіальна стела поруч із цим пам'ятником.

Пам'ятник М. Гоголю

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/gogol.jpg

В усіх куточках світу шанують славетного письменника М. Гоголя, а на Батьківщині зберігають та пропагують його славу найбільше. Із вершин трьох постаментів у Сорочинцях милується своїм краєм бронзовий Гоголь. Пам'ятник у центрі села, створений за проектом скульптора І. Гінзбурга та відлитий з бронзи на одному з Петербурзьких заводів, було відкрито 28 серпня 1911 року.

Питання про його відкриття було порушене громадськістю села ще в кінці 19 століття. Ця робота активізувалася у 1901 році, коли готувалися до відзначення 50-річчя від дня смерті письменника.

Промайнули роки, змінилося у Великих Сорочинцях не одне покоління, пройшли в селі і сумні, і радісні події, а бронзовий Гоголь і понині, на протязі 99 років посміхається щирою привітною усмішкою своїм землякам, зустрічає кожного, хто завітав до Великих Сорочинець - колиски його життя.

Пам'ятник жертвам повстання 1905 року

У грудні 1905 року в селі Великі Сорочинці відбулось повстання селян, що було результатом споконвічної мрії селян про землю і волю. Революційна влада проіснувала тут одну ніч і була жорстоко придушена царським урядом, але навіки залишилась в пам'яті народу.

Ці події передав в своїх думах М. Кравченко - "Сорочинські події 1905 року", "Чорна неділя в Сорочинцях" та полум'яному відгуку на них В. Короленка.

У центрі села, на площі Революції височіє пам'ятник жертвам повстання, який було встановлено у 1967 році.

Гоголівська школа

Великосорочинська санаторна школа - інтернат заснована у 1956 ро­ці на базі колишнього педучилища та Великосорочинської учительської семінарії. До відзначення 100-річчя від дня народження славетного земляка Миколи Гоголя 20 березня 1909 року школа одержала ім'я Гоголя.

Цей навчальний заклад є ніби містком у зв'язку поколінь і на сьогоднішній день виокремлюється серед інших шкіл Полтавщини своїм оригінальним козацьким устроєм. Це школа нових педагогічних ідей, тут вирує життя Козацької Республіки. Сюди за досвідом приїжджають педагоги, науковці з усіх куточків України.

Ярмарок (Ярмаркова площа)

 

Серпень - особливий місяць для Великих Сорочинців, адже щорічно в цьому місяці на жабокрюківському майдані шумить та вирує Сорочинський ярмарок, оспіваний великим земляком.

Завдяки всесвітній славі Миколи Васильовича Гоголя та його безсмертному творові "Сорочинський ярмарок" у Великих Сорочинцях продовжуються і до сьогодні традиції ярмаркування, засновані ще в сиву давнину. Кожного року в передостанній тиждень серпня Сорочинський ярмарок привітно зустрічає своїх гостей, як і триста років тому, адже ярмарки в Сорочинцях відомі ще з 2-ї половини 17 ст. Після Жовтневої революції ярмарки у Великих Сорочинцях довгий час не проводились. Відновились вони лише у 1966 році.

У 1999 році Сорочинському ярмарку указом Президента України було надано найвищого статусу - Національного.

Пам'ятник О. Бондаренко

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/bondarenko.jpg

 

При в’їзді в село зустрічає гостей пам'ятник сміливій партизанці, зв'язковій партизанського загону "Перемога" - Ользі Бондаренко, відкритий 22 вересня 1983 року.

Цей пам'ятник - вічна пам'ять нескореній, тричі розстрілюваній сорочинській жінці і тим 86-ти сорочинським патріотам, що загинули від рук фашистів у трагічні дні нерівної борні.

Пам'ятник М. Кравченку

Славетний сорочинчанин, автор та майстерний виконавець дум і пісень, Михайло Кравченко залишив по собі велику творчу спадщину, в якій важливе місце посідають думи про страшні події в Сорочинцях грудня 1905 року, що стали своєрідним історичним документом.

Вже 38 років височіє на Миргородській горі пам'ятник М. Кравченку - людині й кобзареві, славі й гордості гоголівського краю, встановлений у 1972 році.

Хомутець – село Миргородського району, яке було засноване у 16 ст. миргородськими козаками.

Окрасою села є  родинний парк сім’ї  Муравйових – Апостолів.

Відомості про садибу сім’ї  Муравйових - Апостолів, яка збудована у другій половині 17 століття хомутецьким сотником, згодом миргородським полковником П.С.Апостолом - дерев’яний панський палац і сад із теплицями залишив німецький вчений природознавець А.Й.Гільденштендт, який 1774 р. відвідав містечко. На території садиби знаходилася троїцька церква, збудована  1754 р. полковником М.Д.Апостолом.

На початку ХІХ ст. господарем маєтку став російський письменник, історик і дипломат І.М.Муравйов – Апостол (нащадок Д.Апостола по жіночій лінії). Після відставки він переїхав до Хомутця, де було побудовано і впорядковано родовий маєток.

Головний в’їзд проходив від села через місток над р. Хомутець, центральною алеєю парку до парадного двору перед панським будинком. Центральна двоповерхова частина палацу сполучається напівкруглими переходами з бічними флігелями, що утворювало П – подібну  в плані композицію двору, характерну для садибно – паркової архітектури доби класицизму.

Головний вхід  оздоблював своєрідний ганок, над яким на рівні другого поверху було влаштовано терасу - балкон, на яку був вихід з парадної зали.

Центральна частина – найдавніша – дерев’яна, добудови – муровані. З боку паркового фасаду існувала тераса – лоджія, сходи від якої провадили до партеру перед ставом із штучними острівцями.

Цей ансамбль займає територію площею 50 гектарів. Розташований вздовж живописної берегової лінії річки Хорол.

Парк на території садиби Муравйових – Апостолів заснований на початку 19 ст. Це - пам’ятка садово - паркового мистецтва республіканського значення (з 1960р.). Ростуть тут граб, береза та липа, вік яких понад 200 років.

У свій час Муравйови – Апостоли приймали у своєму маєтку відомих учасників декабристського руху: П.І. Пестеля, М.П.Бестужева - Рюміна, М.І.Лорера, М.С.Луніна та інш.

Радо зустрічає гостей мальовниче село Петрівці, де народився бандурист Володимир Кабачок.

Д.П.Трощинський з початку 19 століття одержав посади  головного директора пошти, міністра уділів, міністра юстиції. В роки  відставки  жив здебільшого у своєму маєтку в селіКибинці.

Маєток Трощинського був одним з найважливіших осередків українського культурно – просвітницького життя на Полтавщині (його називали “Малоросійські  Афіни”). Тут діяв домашній театр, оркестр з селян, зберігалася величезна бібліотека з унікальними виданнями, картинна галерея з дорогими колекціями живопису, фарфору, мармуру й  бронзи. Численні управителі, дорадники, домашні лікарі, власні і запрошені музики створювали всебічний комфорт і розваги для господаря і гостей.

Велика Обухівка розташована на правому березі річки Псла, за 45 км від м. Миргород. Це Батьківщина українського та російського письменника В.В.Капніста, автора антикріпосницького твору „Оди на Рабство”, відомої сатиричної комедії „Ябеда”.

Село Велика Обухівка біля Миргорода було головним маєтком роду Капністів. На жаль, сам маєток не зберігся, але тут, згідно зі своїм заповітом, поряд із пращуром Василем Васильовичем похована й Марія Ростиславівна.

У листопаді 2008 року в рідному селі В.В. Капніста відбулися урочистості з нагоди відкриття пам'ятника поетові і громадському діячу.

Легенда про походження назви села Трудолюб сягає сивої давнини. За народними переказами, земельними угіддями поблизу Миргорода володів якийсь пан, що від інших відрізнявся любов’ю до землі і працею на ній. У нього працювала гарна  дівчина – кріпачка, яку уподобав сільський  парубок. Він прийшов до пана і попросив віддати за нього дівчину. Пан вирішив показати свій норов і сказав, що зараз він їде у подорож, а якщо хлопець хоче взяти дівчину, то він повинен викопати ставок і біля нього насадити алею із молодих дерев. Сільські хлопці працювали завзято, і коли господар повернувся і йому показали зроблене, він був здивований і зміг лише вигукнути: «Ну трудолюби!». З того часу, як говорять, і прижилася назва до села.

Напевне, це було за часів Василя Яковича Ломиківського, який на початку 19 ст. переїхав жити у невеликий “хутір Ломиківських” (так він називався тоді у документах) поблизу Шахворостівки - з 1711 року володіння Івана Ломиківського – зятя Миргородського полковника Данила Апостола. Від сина Івана Ломиківського та Тетяни Данилівни Апостол – Петра і пішла Миргородська гілка Ломиківських, з якої вийшов згодом і Василь Якович Ломиківський – талановитий історик, етнограф, фольклорист, перекладач, агроном. І саме за його господарювання хутір назвали Парком – Трудолюбом, адже там з’явилося зразкове господарство досі небачене на Миргородщині. Диковинкою і гордістю краю був сад на горі і парк надзвичайної краси з скульптурами на міфологічні сюжети та фонтанами. Внизу милував око ставок, посеред якого розташований штучний острів. А щоб дістатися до нього з берега  було перекинуто механічний місток, що розсувався за волею господаря.

Перспективним на Миргородщині є спортивний та екстремальний туризм, з активним способом пересування. Є можливості в ефективній експлуатації кінного господарства в с.Дібрівка та кінно - спортивних шкіл.

Описание: http://www.adm-pl.gov.ua/old/data/upload/publication/myrgorod/ua/10449/dibrivka.jpg

У 1888 році заволодів селом під назвою Дібрівка Великий Князь Дмитро Костянтинович Романов і заснував тут свій кінний завод, дбаючи про вітчизняне конярство, якому й присвятив усе своє життя. На Дібрівському кінному заводі розводили чудових рисаків, які високо цінувалися в російській армії. У 1889 році в селі відкрилися школи наїзників, жокеїв, ветеринарних фельдшерів і ковалів.

Краса і гордість Дібрівки, родоначальник породи російських рисаків кінь на ім’я Гільдієць. Він перший встановив всесоюзний рекорд на дистанції 1600 метрів і завоював приз «Дербі». Серед нащадків рекордиста – 37 рисаків високого класу. Легендарна кобила  – рекордсменка Гільда в роки Великої Вітчизняної війни була вивезена фашистами разом з іншими дібрівськими кіньми до Німеччини, втекла з полону і будучи майже незрячою повернулася сама і привела через вогненні дороги фронтів до рідної Дібрівки великий табун коней.

У 1970 - 80-і роки Дібрівський кінний завод «гримів» на весь Союз. Його наїзники завойовували престижні призи, які славили і Дібрівку, і Миргородщину і Полтавщину, і Україну. Коні заводу успішно демонструвалися на виставках у Москві, Петербурзі, Харкові, Києві, Чикаго, Парижі, Лондоні, одержуючи високі оцінки. Своєрідний «ренесанс» переживає конярство у Дібрівці нині.

А почалося все з входження кінного заводу у вересні 2001 року до новоствореного великого господарства – Державне підприємство ”Дібрівський кінний завод № 62». Утворилося воно шляхом злиття підсобного сільського господарства ім. Іваненка (с. Петрівці) та Дібрівського кінного заводу № 62 (с. Дібрівка), який дав власне назву Державному підприємству. Зараз на конезаводі основним видом діяльності є вирощування племінних коней, реалізація їх кінним заводам, племінним конефермам та на експорт. Завод займається підвищенням рівня племінної роботи та якості по вирощуванню поголів’я коней шляхом впровадження досягнень науки, передового досвіду і прогресивних технологій.

Щорічно 2 травня у Дібрівці проводиться традиційне кінноспортивне свято. А почалося все тоді, коли Великий Князь Д. К. Романов запровадив його свого часу саме 2 травня – в день народження Катерини  Другої (Великої). З тих пір його ніхто не відміняв і не переносив, воно прижилося до наших днів.  А з 2000 року кінноспортивне свято проводиться як Всеукраїнське. За почесні призи тут змагаються наїзники з Дібрівки, Києва, Харкова, Одеси, Комсомольська, Шишак тощо.

Перспективним є культурно - пізнавальний з використанням народних промислів та ремесел, їх збереження та відновлення, організація майстер-класів (гончарство, гребішечники, вишивальниці – с. Хомутець, художня ковка – с. Трудолюб). Разом з тим, ще недостатньо розроблено та використовується фестивальний тур продукт.

Значний потенціал розвитку екотуризму (загальноознайомчі екскурсії з природою даного регіону, де залишились рідкісні та цікаві види фауни).

Сільський зелений туризм - спеціальна форма  відпочинку в селі з використання природного, матеріального та культурного потенціалу, започаткований в Довгалівці, Дібрівці, Хомутці.

Працівниками культури району використовується козацька спадщина, відтворення народних свят, вечорниць: новорічні щедрівки та колядки, свято козацького роду „Козацькому роду – нема переводу”, народне гуляння „Клечана неділя”, „Купальські Вогні”, районний огляд фольклорних ансамблів „Невичерпне джерело”  тощо.

Гостинно запрошуємо на Миргородщину !

 

Наверх ↑