Версія для друку

Як побороти стихійну торгівлю?

Стихійна торгівля дуже серйозна та болюча проблема, постільки створює як величезну загрозу для здоров'я та життя споживачів так і недобросовісну конкуренцію з легальною торгівлею.
  Здавалось би нормальна людина має розуміти, купуючи продукти харчування  в таких містах вона наражає на небезпеку власне здоров'я та здоров'я членів сім'ї. Ця продукція невідомого походження не пройшла необхідного контролю передбаченого законодавством України, реалізується в умовах антисанітарії. Та незважаючи на  це - купують.
  На Миргородщині я працюю багато років і практично на протязі всіх їх влада, правоохоронні органи, державна служба ветеринарної медицини та ліквідована нині держсанепідслужба, боролись з цим явищем. Але побороти стихійну торгівлю, в наших реаліях надзвичайно складно.
   На мій погляд існує кілька чинників, що обумовлюють непереможність «стихійних торгашів».
   По перше, це те що попит породжує пропозицію, і доки люди будуть купувати, доти існуватиме стихійна торгівля. Парадокс, але попит в більшості пов'язаний не стільки з рівнем життя людей як з рівнем їх свідомості.
   Інакше як можна пояснити той факт, що перевага в придбанні, практично при однаковій ціні, надається товару вуличної торгівлі, а не магазинної форми торгівлі.
   Та і серед покупців на стихійних ринках немало заможних та забезпечених громадян. Як що ж говорити про нижчу ціну на деякі товари, то треба пам'ятати народну мудрість щодо того, що дешевий сир є тільки в мишоловці.
   По друге, стихійна торгівля, це зручна форма реалізації контрабандної та контрафактної продукції.
    Щодо контрафактної (фальсифікованої) продукції. як тут не згадати недавні випадки масових отруєнь фальсифікованою горілкою по всій Україні, смертельні випадки захворювань на ботулізм пов'язані з споживанням невідомо де виготовленої риби в'яленої та копченої, а ріст в рази захворювань на гострі кишкові інфекції.

    Але хотілось би щоб читач зрозумів, що все те що я назвав то вершина айсбергу – гострі отруєння, що приводять до смерті та інвалідизації на протязі короткого часу.
   Крім цього є захворювання які напряму зв'язані з безпечністю харчових продуктів та дотриманням правил професійної гігієни і наносять непоправну шкоду здоров'ю людини нишком, на протязі значного проміжку часу. Це в першу чергу туберкульоз, вірусні гепатити, трихінельоз, онкологічні захворювання та інші.

   І по третє це бездіяльність тих, хто повинен здійснювати боротьбу з цим злом.
   В проблемі стихійної торгівлі крім покупця існує, ще одна сторона – самі продавці.
   Частина людей вийшла на вулицю щоб заробити «собі на хліб».
   Прогнати людей не запропонувавши альтернативне місце роботи не найкращий спосіб.
   З іншого боку, тим хто каже, що бідним людям треба ж якось прожити, можна відповісти «Давайте пограбуємо сусіда і скажемо що треба ж було якось прожити».
   З професійного досвіду можу сказати, що більшість стихійних торговців продають свій товар поряд з ринками на яких є альтернативні цивілізовані торгові місця. Але там треба платити містове, перевірити якість продуктів,  а не торгувати на «шару».
       З правової точки зору, термін «стихійна торгівля» викликає чимало запитань. Він не визначений жодним відомим мені нормативним актом України.
    Хоча стетею 160 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» встановлена адміністративна відповідальність за торгівлю у невстановлених місцях, а саме в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та інших невстановлених місцях. Крім того мова йде про торгівлю у невстановлених місцях, без дозволу місцевого органу влади на розміщення об'єктів торгівлі.
   Наше чинне законодавство юридично не готове боротися зі стихійною торгівлею, адже відповідного контролю за цією сферою діяльності не встановлено. Фактично всі контролюючі служби мають право здійснювати планові та позапланові заходи державного нагляду та контролю щодо суб'єктів підприємницької діяльності, а не громадян.

    На даний час фактично боротись з цим явищем можуть лише Національна поліція та виконавчі комітети сільських та селищних Рад,об’єднані територіальні громади.
   Згідно ст. 255 КУАП лише уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ та посадові особи, уповноважені на те виконавчим комітетом сільської чи селищної ради мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ст. 156 «Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями, або тютюновими виробами заборонених територіях», ст. 156 1 «Порушення законодавства про захист прав споживачів», ст. 160 «Торгівля з рук у невстановлених місцях», ст. 164 « Порушення порядку провадження господарської діяльності». Відповідальність за порушення по кожній статті різна і тягне за собою накладання штрафу від 1 до 3 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з конфіскацією предметів торгівлі чи без такої.
   Тільки справи по ст. 156, 1 та частини 2 статті 156 розглядаються адміністративною комісією при виконавчому комітеті сільської,селищної  ради. Щодо справ по частині 1,3 ст. 156, ст. 160 та ст. 164 то розглядаються вони суддями районних, міськрайонних судів.       

    Виходячи з власного досвіду можу сказати, що для того щоб скласти протокол який прийме для розгляду адміністративна комісія, а тим більше  суддя,  вищої фахової освіти замало, потрібно як мінімум ще одну вищу юридичну. А якщо ще врахувати той факт, що  вуличний товар (а це може бути молоко, м'ясо, овочі та інше) до суду треба буде десь зберігати щоб вони не зіпсувалось, бо  суддя може товар не конфіскувати і його прийдеться повертати порушнику, то бажаючі приймати  участь в цьому «дійстві» навряд чи найдуться.
    В країні ( наші села та селища не є винятком) так повелось, що протягом тривалого часу  торгувати і створювати «Шанхай» можна де завгодно, головне врегулювати деякі моменти з ким треба. Про це знають уся і усі, але роблять вигляд, що щось робиться у цьому складному питанні.
   Хотів віднайти досвід цивілізованих країн у вирішенні цієї проблеми.
   Виявляється, що немає такого у цивілізованих країнах – де хочу там і торгую, де хочу там будку поставлю подібну на собачу, і ні поліція мені не указ, ні сільський голова з депутатами, ніхто.
    І тільки  хтось із сміливців у владі починає висловлювати законні претензії, знімається ґвалт, що це наїзд на бізнес. Підтвердженням цього є сьогоднішні війни мера столиці з «мафами»  біля станцій метро.
  Що ж треба робити щоб побороти незаконну торгівлю :
- внормувати законодавчу базу починаючи від визначення термінів стихійної торгівлі, закінчуючи посиленням відповідальності за порушення вимог законодавства. Це повинні зробити народні обранці – депутати яких ми вибрали у законодавчу владу.  Громадяни повинні мати не тільки права, а і обов'язки;

• виконавчим комітетом сільських та селищних рад, сільським та селищним головам згідно наданих Законами України «Про місцеве самоврядування» повноважень  та Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановити правила з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку та забезпечити створення інспекцій з благоустрою чи призначення громадських інспекторів з контролю за благоустрою. В обов’язки цих осіб згідно їх повноважень буде входити контроль за дотриманням вимог адміністративного законодавства, складання протоколів про порушення вимог законодавства.
  - підвищити роль  громадян міста  в питаннях наведення порядку в себе в місті; хто ж як не ми у себе вдома господарі;
  - продовжити роботу щодо створення умов торгівлі для добросовісних дрібних торгівців, виділення спеціальних торгових місць на ринках, можливо навіть за пільговими тарифами;
  - проводити освітньо  – розяснювальну робота з населенням про загрози які несе стихійна торгівля;
  - відмовитись кожному з нас купувати товар в місцях стихійної торгівлі та усвідомити що продукт чи товар куплений в таких місцях потенційно небезпечний для здоров'я, та  фальсифікований.
     І на сам кінець, проблема незаконної торгівлі вирішиться тоді коли наша Україна стане однією із цивілізованих європейських  держав, в яких  на першому місці стоїть людина з її правами і свободами і де у громадян є обов'язки перед суспільством.

                                               Заступинк начальника відділу

                                                                  державного нагляду за дотриманням

                                                                  санітарного законодавства

                                                                  Миргородське міськрайонне управління

                                                                  Головного управління Держпродспоживслужби

                                                                  в Полтавській області

                                                    Гавриленко Микола Іванович