Версія для друку

До Дня Української Державності. Українська церква і державність

На відзначення Дня хрещення Київської Русі-України, для надання цій події державницького змісту, Указом Президента України №423/2021 від 24 серпня 2021 року, було запроваджене свято День Української Державності.

Утвердження християнства на Русі було складним і тривалим, цей процес розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши у своєму розвитку кілька етапів: проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, і нарешті проголошення християнства державною релігією Київської Русі.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князеві Володимиру Великому (960/963 – 1015). Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. Але згодом  київський князь усвідомив, що задля зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра. І оскільки Київська держава у цей період підтримувала найтісніші контакти з Візантією – найбагатшою, наймогутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу, то на виборі князя, зрозуміло, позначилися політичні та економічні чинники.

Про те з якою рішучістю князь Володимир впроваджував християнство свідчать літописи. Приміром, князь оголосив у Києві, що коли хтось із багатих і убогих, великих і малих не прийде у призначений день на річку, щоб прийняти хрещення, того він буде уважати за свого ворога. У призначений день усі жителі Києва з жінками і дітьми прийшли на Дніпро. Містяни увійшли у воду і стояли: дехто по шию, інші по груди; малі діти біля берега, матері тримали на руках немовлят; священники стояли на березі і читали молитви хрещення. Цього дня, як зауважує літописець, земля і небо раділи. Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стало державною релігією Київської Русі. Християнізація відбувалася поступово, насамперед за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше – провінція. І не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві.

Для унормування церковного життя у державі, Володимир видав Статут, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир також намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, Володимир викликав із Болгарії священників, які відправляли службу Божу слов’янською мовою. Князь відкривав школи і будував церкви; так у Києві він збудував чудовий храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці, який називався Десятинним. Першим митрополитом, який згадується у джерелах, був грек Теотемпт. Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов – підвалини цивілізованого і мирного життя, змогло об'єднати духовно велику європейську державу Володимира і позитивно вплинути на мораль як керівної верхівки, так і населення.

Прийняття християнства Київською державою стало стрибком у світ інших цінностей. Воно мало величезне значення для розвитку освіти і всієї національної культури нашого народу. Християнство принесло з собою книгу, писемність, школу. За зразками перекладених (з грецької мови) книг стали писати в Русі літописи, житія святих, проповіді, описи прочан подорожей до святих місць та інші духовні і світські твори.

Вплив церкви на національну культуру, крім вироблення християнського світогляду, розвитку писемності, народної релігійної творчості і церковно-обрядового побуту в житті народу, позначився і на розвитку різних видів мистецтва, таких як церковний спів, малярство, церковна архітектура. Найбільшою ж будовою в старокнязівську добу і величною пам’яткою української церкви залишається й досі Київський Софійський собор – символ тисячолітнього християнства в Русі-Україні.

Важливість церкви у площині державного будівництва упродовж століть чудово усвідомлювала українська еліта, зокрема українські гетьмани та козацька старшина. Найбільшим меценатом православної церкви став гетьман України Іван Мазепа (20.03.1639 – 22.08.1709). На його кошти побудовано величні храми у Києві, Глухові, Батурині, Чернігові, монастирі на Полтавщини й Чернігівщини. Зокрема на теренах Полтавщини на кошти Мазепи було споруджено Преображенський собор (1687–1694) і трапезну Мгарського монастиря (поблизу м. Лубни), Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, собор Петра і Павла та Святої Трійці (1695) Густинського монастиря (нині Прилуцького району Чернігівської області), кафедральний Вознесенський собор (1695-1698) і дзвіницю у Переяславі.

 Гетьманськими універсалами закріплювалися маєтності монастирів Полтавщини: Полтавському Хрестовоздвиженському монастиреві від 1 жовтня 1702 року було видано Універсал гетьмана Мазепи на грунти над р. Орчик і від 15 лютого 1704 року на с. Петрівку з млинами; Великобудищанський жіночий монастир (біля Диканьки) отримав Універсал Мазепи від 11 січня 1688 року на володіння селом Чернечий Яр та на два млини; Лубенському Мгарському монастиреві Мазепа підписав шість універсалів: зокрема 19 грудня 1687 року підтвердив права на володіння селами В’язівок, Вільшанка, Лука, Хитці, Мгар, Піски.

Розбудова української православної церкви під юрисдикцією Константинополя тривало до другої половини ХVІІ ст. Скориставшись слабкістю Константинополя і Києва Москва у 1686 році силою, підкупом і обманом змогла підпорядкувати собі Київську митрополію і фактично упродовж понад трьох століть насаджувала в Україні свою православну ідеологію і призначала лояльних до себе ієрархів.