Версія для друку

ЄСПЛ оголосив рішення по суті порушення росією прав людини в окупованому Криму

25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини публічно оголосив рішення по суті міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)». Ця справа стосується масових та систематичних порушень росією прав людини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь та порушення прав українських політичних в’язнів. Першу скаргу в цій справі Україна подала ще у 2014 році. Вдруге та втретє – у 2015 та 2018 роках.

Це рішення є першим, у якому міжнародна судова інстанція визнала росію відповідальною за політику масштабних та систематичних порушень різноманітних прав та свобод людини на тимчасово окупованій території Криму.

Так, ЄСПЛ встановив одноголосно, що Україна довела існування з боку росії адміністративної практики:

насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування у цьому зв’язку (стаття 2);

жорстокого поводження (стаття 3) та незаконних затримань (стаття 5);

поширення законодавства російської федерації на територію Криму, у результаті чого з 27 лютого 2014 року суди, які діють на півострові, не можуть вважатись такими, що встановлені законом (стаття 6);

незаконного автоматичного нав’язування російського громадянства (стаття 8);

незаконних обшуків приватної власності (стаття 8);

утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до російської православної церкви (стаття 9);

припинення діяльності українських та кримськотатарських медіа (стаття 10);

заборони публічних зібрань, а також залякування та незаконне затримання організаторів демонстрацій (стаття 11);

експропріації майна цивільних осіб та приватних підприємств без компенсації (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції);

заборони української мови в школах та переслідування україномовних дітей у школі (стаття 2 Першого протоколу до Конвенції);

обмеження свободи пересування між Автономною Республікою Крим та материковою частиною України в результаті фактичного перетворення російською федерацією адміністративного розмежування на кордон (між росією та Україною) (стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції);

переслідування кримських татар (стаття 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 та 11 Конвенції та зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції).

Розгляд цієї справи був важливим і через те, що всі індивідуальні скарги у ЄСПЛ стояли на паузі, бо не було ухваленого рішення у міждержавній справі.